Улоговина Хепрі — широка суха западина із солончаками, пісковиковими гребенями й старими гірничими дорогами. До 2189 року вона славилася хіба що калійною сіллю. Нині це найпильніше охоронюваний квадратний кілометр на Землі, бо в її східному дні відкривається Розлом.
# До Розлому
Гірничі компанії розробляли улоговину майже все двадцять друге століття й будували на її околицях невеликі робітничі містечка. Марек та Ільян Венни виросли в одному з них, Солтрічі, де їхній батько водив кар’єрні самоскиди. На старих мапах улоговини на місці Розлому немає нічого незвичайного. Дві незалежні мінералогічні розвідки 2170-х бурили за вісімсот метрів від нього й натрапили на звичайний пісковик.
# Зона відчуження
Після відкриття улоговину 2190 року закрили. Робітничі містечка викупили й виселили. Солтріч тепер — склад постачання Директорату, а його школа — пакгауз, де готують вантажі для складів. Єдині постійні мешканці улоговини — екіпаж станції «Астеріон» і охорона периметра.
# Дивна погода
Від 2198 року в улоговині завелася власна погода. Повітря над краєм шахти на кілька градусів тепліше, ніж над довколишніми солончаками, а тихими ночами над станцією висить ледь помітний блакитний серпанок. Стрілки компасів у радіусі двох кілометрів від краю повільно повзуть за годинниковою стрілкою. Науковці Директорату пояснюють усе це скидним теплом і електрообладнанням. Екіпаж станції здебільшого так не вважає.


