Десятий поверх

Історія з архіву: реконструкція за журналами та свідченнями. Там, де запису немає, діалоги відтворено.

Шрами почалися на восьмому поверсі.

Марек бачив їх на фотографіях розвідки: довгі вертикальні борозни в сплаві, рівні, наче під лінійку, кожна така глибока, що в ній можна загубити руку. Розвідники називали їх слідами бурів. На восьмому поверсі світло C-9 вихопило їх зблизька, і він побачив, що їх не бурили. Їх вибивали. Сплав на дні кожного шраму зім’явся, мов м’який метал під пуансоном.

На дев’ятому поверсі шрами були вже всюди, і машини змінилися. Повзуни так само терпляче лізли стінами своїми вервечками, а Бігуни так само мчали до підіймача. Але рухалися вони, як робітники, що розчищають майданчик. Вони не намагалися його вбити. Вони намагалися прибрати його з дороги.

На десятому поверсі було тихо.

Над ним зеленим засвітився маркер маршруту. Напрямний канал біг далі в темряву. Жодних Повзунів на стінах. Жодних Бігунів. Марек дав носієві повільно сповзати напрямними й дослухався до гудіння з’єднувача та до власного дихання в кабіні.

— Сано, — сказав він, знаючи, що вона почує це із запізненням на кілька хвилин або не почує зовсім. — Десятий поверх порожній.

І тоді стіна ворухнулася.

Воно вийшло з ніші, яку він сприйняв за перегородку: машина втричі вища за носій, збудована довкола палебійного тарана завтовшки з дерев’яний стовбур. Ноги вона впирала в обидві стіни шахти. Вона не спускалася до нього. Вона перекрила шахту, тараном уперед, і перший удар загудів у сплаві, мов дзвін, і відкинув C-9 убік на напрямних.

Щит витримав. Енергія щита впала на третину.

— Гаразд, — сказав Марек. — Гаразд. То це ти — шрами.

З ніші позаду неї ринули Повзуни, з дюжину, і кинулися на кріплення. Відволікає зброю меншими одиницями, — сказано в підсумку розвідки спокійним голосом людей, які ніколи тут не бували. Турелі розвернулися до рою, як їх і було задумано. Руйнівник відвів таран.

Марек перевів носій у ручний режим, узяв приціл і навів усі гармати на груди вартового. Хай базова турель займеться Повзунами. Яра казала: щось на цьому підіймачі ніколи не повинно лишитися без набоїв.

— Захист, — сказав він і вдарив по кнопці, коли таран пішов униз.

Поле спалахнуло білим. Кабіна задзвеніла. Десь увімкнувся сигнал тривоги — і не вимикався. Гармати відповіли: повільно, важко, снаряд за снарядом у пластини над поршнем тарана. Потім Форсаж — і темп циклу ріс, аж поки рама не затрусилася.

Це тривало чотири хвилини. Здавалося — цілу зміну. Коли Руйнівник нарешті склався, він не впав. Він розібрався вздовж швів, яких Марек досі не помічав: частини відходили назад у нішу, таран — останнім, наче його прибирали на місце.

Там, де він упирався, лишився маленький відкритий корпус, а в ньому — темний кристал зі слабким внутрішнім світлом і блок маршрутних даних, який з’єднувач миттю вбрав у себе. Ключ маршруту. Внизу зеленим засвітився маркер сектора два.

Марек сидів у дзвінкій кабіні й чекав, доки перестануть тремтіти руки.

— Сано, — сказав він. — Десятий поверх чистий. Скажи Ярі, що в турелі так і не скінчилися набої.

А трохи згодом: «Скажи їй, що попереду ще дев’ятсот дев’яносто».

Пов’язані статті

БОСРуйнівникВартовий класу проломуЗАПИС АРХІВУІндустріальний розломСектор 1. Перші нанесені на мапу галереї: ребра зі сплаву, старі рейки, блакитний напрямний канал і шрами від ударів Руйнівника.ЗАПИС АРХІВУМарек ВеннПілот рятувальних підіймачів, молодший брат Ільяна Венна і єдина людина на борту C-9, коли той 2217 року всупереч наказам пішов униз.ЗАПИС АРХІВУСпуск (2217–)Одиночний спуск C-9: усе, що архів досі знає про маршрут Марека Венна, сектор за сектором.