Історія з архіву: реконструкція за журналами та свідченнями. Там, де запису немає, діалоги відтворено.
На нижньому табло було одинадцять вогників, і три роки Сана дивилася, як вони блимають.
Вони блимали повільною хвилею, знизу вгору, щоразу, коли ланцюгом пробирався пакет. Першим завжди спалахував одинадцятий ретранслятор, біля Серця. Потім десятий, потім дев’ятий — і так аж до верхнього ретранслятора та її пульта. Це тривало чотири секунди, один удар пульсу Серця. Вона давно перестала це помічати, як перестаєш помічати власне дихання.
О 03:17 хвиля почалася знизу, як завжди. Спалахнув одинадцятий ретранслятор. А тоді всі одинадцять вогників згасли водночас.
Не по черзі. Не знизу вгору. Усі, в одну мить, наче табло накрила чиясь долоня.
Сана завмерла. Станція гула довкола. Десь на зовнішньому кільці зітхнули, зачиняючись, двері. А тоді спрацювала вишкола, і руки рухалися самі: занотувати час, позначити втрату, заморозити буфер, витягти останній пакет із верхнього ретранслятора, поки його нічого не перезаписало.
Пакет був маленький. Заголовок, контрольна сума й дев’ять секунд аудіо.
Вона знала, що треба будити командирку. Натомість наділа навушники.
Шипіння, схоже на вітер у шахті. Потім подих, зовсім близько від мікрофона. Потім голос, який вона востаннє чула в диспетчерському каналі три роки тому, — той, що казав хвилинку таким тоном, ніби мав на увазі десять.
Мареку, — сказав Ільян Венн. — Не дай йому вивчити твоє ім’я.
Потім знову шипіння — і нічого.
Вона прослухала запис чотири рази. Сама прогнала голосовий відбиток через архів і дивилася, як збіг повзе вгору до дев’яноста семи відсотків — і зупиняється. Вона думала про те, скільки годин Ільянового голосу є в тому архіві: скільки журналів калібрування, диспетчерських викликів і нічних нотаток. Думала про те, як легко тому, що слухало, було б вирізати з усього цього шість слів.
Тільки от вона обшукала архів. Цих шести слів, у такому порядку, там не було.
О 03:21 вона розбудила командирку Граф. О 03:40 край шахти замкнули. О 03:58 на зовнішньому кільці завела свою довгу висхідну ноту сирена евакуації.
О 04:01 на її табло з’явився запит на старт: C-9, рятувальна місія, пілот М. Венн.
Сана дивилася на нього дев’яносто секунд. Дивилася на одинадцять темних вогників поруч. А тоді простягла руку й дуже свідомо не зробила нічого.
Офіційний запис див. у статті Блекаут на «Астеріоні», а що сталося далі — у статті Наказ про відкликання.
Пов’язані статті
ЗАПИС АРХІВУЗатемнення «Астеріона» (2217)О 03:17 за станційним часом згасають усі одинадцять нижніх ретрансляторів. Останній пакет несе шість слів, сказаних голосом людини, яка три роки вважалася зниклою.
ЗАПИС АРХІВУСана ОкафорНічна начальниця Центру керування ретрансляторами «Астеріона» і єдиний голос, що долинає до Марека з поверхні. Вона побачила його запит на старт на дев’яносто секунд раніше.
ВІДНОВЛЕНИЙ ДОКУМЕНТНаказ про відкликання04:01–04:19. Командирка Граф намагається зупинити C-9, поки той не пройшов замок краю. Відтворено з командного каналу.
РОБОЧА ГІПОТЕЗАЧи живий Ільян?Докази за і проти того, що Ільян Венн вижив: застебнута збруя, скопійований осколок, другий верстат і шість слів.