Історія з архіву: реконструкція за журналами та свідченнями. Там, де запису немає, діалоги відтворено.
— Він не наш, — уже вчетверте за ранок сказав Ільян. І сказав це майже із захватом.
Яра стежила за ним через камеру люльки. Він сидів навпочіпки у відкритому осерді L-1 з ліхтариком у зубах і роздивлявся два осколки, що лежали поруч у корпусі з’єднувача. Один був їхній: RS-0114, каталогізований, пронумерований, оформлений під підпис. Другий повернувся з Розлому в герметичному підіймачі, який дорогою не зупинявся, не відчинявся й нічого не торкався.
— Граф хоче, щоб його витягли й віднесли в лабораторію, — сказала Яра в канал.
— Граф багато чого хоче. — Він вийняв ліхтарик із рота. — Якщо ми його витягнемо, дізнаємося, що він таке. Якщо залишимо — дізнаємося, що він робить. Подавай струм.
Вона подала струм. З’єднувач чисто прийняв навантаження. Підіймач висів у люльці в найнижчому положенні, просто під замком на краю, і його напрямні башмаки гули об рейку. У корпусі поруч лежали два осколки. Їхні сигнатури виводилися на її екран двома ламаними лініями — зеленою і ще однією, якій вона призначила бурштиновий колір, бо та їй не подобалася.
— Вони розмовляють, — сказав Ільян.
— Вони інтерферують.
— Звідси це одне й те саме. — Вона почула, як він ворухнувся, як клацнув інструмент. — Яро. Він копіює наш. Глянь на бурштинову лінію. Відстає на тридцять секунд — і наздоганяє.
Вона глянула. Він мав рацію. Бурштинова лінія повторювала зелену, пік за піком, щоразу трохи ближче.
— Здається, він вивчає з’єднувач, — сказав Ільян. Голос у нього стих, як завжди, коли він говорив із машинами. — Здається, саме це й повернулося з підіймачем. Щось, що хотіло дізнатися, як ми тримаємося.
— Ільяне, піднімайся.
— Хвилинку.
О 06:12:40 струм з’єднувача підскочив учетверо вище за номінальний максимум. Усі камери в люльці спалахнули білим, а тоді почорніли. Яра вже була на ногах, уже кричала в канал, уже била по аварійному вимикачу, що скинув струм до нуля. Пульт зафіксував вимкнення о 06:12:43. Жодної різниці, яку можна було б виміряти, це не дало.
Камери ожили о 06:12:49. Дев’ять секунд.
L-1 висів у люльці точно там, де й був. Двері стояли відчинені. Усередині, на підлозі осердя, лежав ліхтарик — досі ввімкнений. Страхувальна збруя Ільяна була пристебнута до рами, пряжка застебнута, наче він вийшов із неї, не розстібаючи.
Бурштинова лінія на її екрані зникла. Зелена — теж.
Обидва осколки лишалися в корпусі. Згодом, коли їх перевірили в лабораторії, RS-0114 мав сигнатуру, якої ніхто досі не бачив. А другий — той, якого ніхто не відправляв униз, — читався як RS-0114, бездоганно, до найменшої деталі.
Яра не внесла цього в офіційний звіт. Вона записала це в зошит, зошит поклала в шухляду, а наступної ночі почала перебудовувати з’єднувач.
Пов’язані статті
ЗАПИС АРХІВУВипробування на повернення 2214 рокуПерший підіймач, сертифікований для екіпажу, повертається з Розлому порожнім і привозить осколок, якого ніхто не відправляв униз. За кілька днів його конструктор зникає.
ЗАПИС АРХІВУЯра ДемірАсистентка Ільяна Венна й механікиня, яка перетворила його з’єднувач на C-9. Вона була свідком його зникнення.
ЗАПИС АРХІВУІльян ВеннКонструктор фазового з’єднувача й підіймача, здатного повертатися. Зник безвісти 2214 року. Його голос був в останньому пакеті затемнення.РОБОЧА ГІПОТЕЗАЧи живий Ільян?Докази за і проти того, що Ільян Венн вижив: застебнута збруя, скопійований осколок, другий верстат і шість слів.